ГЕНДЕР В ДЕТАЛЯХ
Боротьба довжиною у 87 років. Історикиня Мар'яна Рубчак – про феміністичні ідеї та образ берегині в Україні
Фахівчиня з історії західноєвропейських і слов'янських народів, дослідниця феміністичного руху та гендерної проблематики у Східній Європі, професорка історії
| Мар'яна Рубчак Мар'яна Рубчак народилася 1931 року в місті Саскатуні, Канада. Вищу освіту здобула в Манітобському, Канада, Іллінойському і Ратгерському, США, університетах. Фахівчиня з історії західноєвропейських і слов'янських народів, дослідниця феміністичного руху та гендерної проблематики у Східній Європі. Професорка історії Вальпараїського університету, штат Індіана, США, директорка програми сучасних європейських студій Modern European Studies Program у 1998–2006 роках, 1997 — директорка програми гендерних студій. Із 1965 року живе у США. |
Як неодноразова стипендіатка дослідницьких американських грантів (у 1998 і 2003 роках та 1995 і 1998 роках) багато часу провела в Україні, спостерігаючи й аналізуючи суспільні зміни. В Україні читала курс лекцій у НТУУ «Київський політехнічний інститут», Київському лінгвістичному університеті та на літній школі Харківського центру гендерних досліджень, провела кілька семінарів у Харкові.
Авторка багатьох наукових праць і публіцистичних статей, друкованих у різних країнах світу. Однією з перших вивчала образ берегині та його вплив на феміністичну свідомість українок. Зокрема, дослідниця вважає, що пропагування образу берегині в сучасному українському суспільстві гальмує розвиток феміністичної свідомості.
Упорядниця, перекладачка, авторка вступних статей та редакторка колективних монографій Mapping Differences: The Many Faces of Women in Contemporary Ukraine та New Imaginaries: Youthful Reinvention of Ukraine's Cultural Paradigm.
15 вересня 2016 року у Львові Мар'яна Рубчак провела зустріч «Гендерні візії сучасної України: нові покоління та зміни культурних парадигм», під час якої представила книжку про гендерні питання в Україні, що її вона переклала, упорядкувала і редагувала.
Авторка багатьох наукових праць і публіцистичних статей, друкованих у різних країнах світу. Однією з перших вивчала образ берегині та його вплив на феміністичну свідомість українок. Зокрема, дослідниця вважає, що пропагування образу берегині в сучасному українському суспільстві гальмує розвиток феміністичної свідомості.
Упорядниця, перекладачка, авторка вступних статей та редакторка колективних монографій Mapping Differences: The Many Faces of Women in Contemporary Ukraine та New Imaginaries: Youthful Reinvention of Ukraine's Cultural Paradigm.
15 вересня 2016 року у Львові Мар'яна Рубчак провела зустріч «Гендерні візії сучасної України: нові покоління та зміни культурних парадигм», під час якої представила книжку про гендерні питання в Україні, що її вона переклала, упорядкувала і редагувала.
Mapping Differences:
The Many Faces of Women in Contemporary Ukraine
В 1990-х роках я почала приїздити в Україну майже щороку. Побачила, як дивляться чоловіки на жінок, їхні стереотипи, які і по сьогодні виробляються про жінок або ж переносяться з попередньої історії на сучасний час, де їх узагалі не повинно бути, бо часи зовсім інші
Сhristian Virgin or Pagan Goddess
Feminism versus the Eternally Feminine in Ukraine
У 1996 році я опублікувала свою першу статтю про українських жінок. Поняття уповноваженої української жінки, в особі берегині я розробила в цій статті ("Сhristian Virgin or Pagan Goddess: Feminism versus the Eternally Feminine in Ukraine"), де вперше стверджувала, що берегиня як символ цієї жінки стала серйозним стримувачем розвитку феміністичної свідомості в українському суспільстві.
Після здобуття Україною незалежності я почала приїздити чим раз частіше. І тоді насправді почала спостерігати, як поводяться в Україні з жінками.З одного боку, мене це негативно вразило. Та з іншого боку, я собі виробила дуже цікаве коло феміністок з якими ділилася думками на цю тему. На жаль, четверо з них вже померли.
Перша — Соломія Павличко, з якою я довго товаришувала. Тоді були Наталка Чухим, i Людмила Смоляр, з якими познайомилась у 1998 році у Форосі, де викладала на літній школі. Ще Ніла Зборовська, з якою познайомилась дещо пізніше. Всі були по різній мірі і феміністки, і подруги. У Форосі спитали, чи я з ними не співпрацювала б, на що я відповіла дуже радо, тому що мене почали українські жінки дуже цікавити, теоретично та науково.
Перша — Соломія Павличко, з якою я довго товаришувала. Тоді були Наталка Чухим, i Людмила Смоляр, з якими познайомилась у 1998 році у Форосі, де викладала на літній школі. Ще Ніла Зборовська, з якою познайомилась дещо пізніше. Всі були по різній мірі і феміністки, і подруги. У Форосі спитали, чи я з ними не співпрацювала б, на що я відповіла дуже радо, тому що мене почали українські жінки дуже цікавити, теоретично та науково.
На літній школі у Форосі. З ліва на право: Катерина Карпенко, Мар'яна Рубчак, Євгенія Луценко, Людмила Смоляр/ Фото з особистого архіву М. Рубчак.
Я вже була свідома того, що жінки вважаються другорядними істотами і в Україні, і в Америці, але це тоді мене не дуже цікавило, тому що в той час я вивчала національну свідомість. Звичайно, то були такі часи, що питання стояло дуже актуально. Мої часті відвідини в Україну радикально змінили моє ставлення до становища і сприйняття жінок.
Розкажу як приклад функціонування стереотипу історію про Оксану Забужко, яка надзвичайно талановита жінка, i я це тоді шанувала в ній. А при тому і вважала, що вона, мабуть, феміністка. Ми були в гостях в однієї художниці, і якийсь пан звернувся до Забужко: «Чого ти, дівча, так розписалася? На кухню тобі, на кухню». Це до Забужко. А мені каже: «А вам вареники ліпити». Я йому відповіла: «Може, ви їх ліпили б, а я робитиму своє». Почалася така певна ворожнеча.
Поступово я почала цікавитися феміністичною тематикою. Почали виходити інтерв'ю на цю тему на радіо, телебаченні. Одна програма називалася «Наше коло», і я там виступала разом з декількома однодумицями (Тамара Мельник — блискучий приклад). Чула, як, наприклад, одна пані сказала: «Фемінізм мене не цікавить, це радикальна течія. Ми не можемо бути феміністками, тому що ми надто любимо чоловіків». Я відповіла: «Ми також їх любимо, але це не справа любові. Ми себе вважаємо феміністками і виступаємо за рівні права з чоловіками. Нічого радикального!»
Зустріч з Соломією Павличко у серпні 1990 року у Києві. Фото з особистого архіву М. Рубчак.
Зустріч з Соломією Павличко у серпні 1990 року у Києві. Фото з особистого архіву М. Рубчак.
Ще, між іншими, була цікава історія про святкування 8 Березня в Україні. Коли я бувала в Україні у ранніх 1990-х роках, вийшла якраз 8 березня погуляти. На Хрещатику висіли плакати «Вітаємо берегинь!». А далі читаю такі привітання від президента — від одного, від другого, всі вони однаково говорили про нашу Берегиню. Мене зацікавило це питання. Почала досліджувати походження та дальшу еволюцію цього поняття. Виробила собі таке поняття, що українське суспільство свого роду матріархальне ще з первісних часів, з початку це представляло дійсність, але сьогодні це тільки на слові. На ділі, суспільство з часом перемінилось на патріархальне, яким воно зараз і є.
Ще один приклад. Одного разу я прочитала в газеті, як Кучма на 8 березня говорив про «нашу берегиню» та чому жінки повинні бути «нашими берегинями». Він зробив з неї святу, а згодом підніс її на ще вищий ступінь — як матір нас усіх.
Художник Анатолій Кущ це поняття представив ще іншим способом. У Черкасах створив на два поверхи барельєф постаті, яку я назвала "Черкаською Мадонною". Проект завершений у 1986 році, і, згідно з радянськими нормами, жіноча постать колосальна. Кругом неї кружляють маленькі чоловічки, а з голови "Мадонни" вилітає космонавт. Між іншим, він же автор берегині, яка стоїть на Майдані. Коли я бувала у нього в майстерні, все, що я там бачила, зосереджувалося на жінках.
Ще один приклад. Одного разу я прочитала в газеті, як Кучма на 8 березня говорив про «нашу берегиню» та чому жінки повинні бути «нашими берегинями». Він зробив з неї святу, а згодом підніс її на ще вищий ступінь — як матір нас усіх.
Художник Анатолій Кущ це поняття представив ще іншим способом. У Черкасах створив на два поверхи барельєф постаті, яку я назвала "Черкаською Мадонною". Проект завершений у 1986 році, і, згідно з радянськими нормами, жіноча постать колосальна. Кругом неї кружляють маленькі чоловічки, а з голови "Мадонни" вилітає космонавт. Між іншим, він же автор берегині, яка стоїть на Майдані. Коли я бувала у нього в майстерні, все, що я там бачила, зосереджувалося на жінках.
Барельєф у Черкасах
Рівні можливості жінок і чоловіків
У 1990-х обговорювали проект закону про рівні можливості жінок і чоловіків
Ще в той період я почала близько дружити з Тамарою Мельник, Ларисою Кобилянською, на всякі події ходити (часто з ними), на форуми, на «круглі столи», парламентські зустрічі. Я просиділа три парламентські слухання: у 1990-х якраз обговорювали проект закону про рівні можливості жінок і чоловіків — і послухала, як жінок вітали.
Соціаліст Олександр Мороз — це перший приклад (1996): «Вітаю; я завжди за рівність». А сам він (це я довідалася пізніше) був страшенно проти, щоб ті слухання відбулися.
На першому слуханні один депутат зупинив процес, чути шепіт, шум — і в залу вносять букет квітів, вітають ними жінок. Раптом одна депутатка відчула свій "жіночий обов'язок", побігла шукати вазу, щоб принести води для квітів. Я думаю, що це дуже чіткий приклад того, де стоять чоловіки і жінки в публічному житті.
На першому слуханні один депутат зупинив процес, чути шепіт, шум — і в залу вносять букет квітів, вітають ними жінок. Раптом одна депутатка відчула свій "жіночий обов'язок", побігла шукати вазу, щоб принести води для квітів. Я думаю, що це дуже чіткий приклад того, де стоять чоловіки і жінки в публічному житті.
На одному з заходів у 1990х. Чоловіки до зали не заходили. Фото з особистого архіву М. Рубчак.
Жінки, можете говорити про що хочете, можете навіть нам співати
На другому слуханні голова відкрив сесію такими словами: «вітаю наших найдорожчих красивих жінок». І великодушно додав: «жінки, можете говорити про що хочете, можете навіть нам співати». І ніхто, жодна жінка не реагує. Аж під кінець Тамара Мельник не витримала, встала і висловилася критично з цього приводу.
Реакція на її виступ поширилася як пожежа по цілому Києву. Виходимо ми на вулицю, люди підходять до неї, вітають, що вона з ним так гарно справилася, бо він справді-таки по-хамськи повівся супроти жінок.
Третє слухання було дещо відмінне. Кількість чоловіків-учасників значно збільшилась, і обговорювалися більш поважні справи.
Третє слухання було дещо відмінне. Кількість чоловіків-учасників значно збільшилась, і обговорювалися більш поважні справи.
На кінець я почала питати жінок, як вони на це все дивляться. Чи подобається їм, наприклад, що чоловіки цілують їм руку? Чи навіть і дарують їм квіти. Вони мені сказали: «О, це дуже гарно, це пошана до нас, нас підносять таким способом, такими ритуалами». Не було критичного осмислення.
Я вважаю, подолати якось цю нещасну берегиню — це, мабуть, перше i найважливіше завдання. Тому що жінки вважають, що їхній «святий обов'язок» — оберігати сім'ю, народжувати дітей, і навіть жінки з цієї 39-ї Жіночої сотні підтримували це на телебаченні. Вони твердять: наш перший обов'язок — родити дітей. Ніхто не говорив, як їх треба виховувати, як нагодувати, як узагалі самим жінкам жити, тільки обов'язково народжувати.
Звісно — народити дітей і ними опікуватися (з поміччю чоловіків) важливе завдання, але поза тим існують інші важливі питання.
Звісно — народити дітей і ними опікуватися (з поміччю чоловіків) важливе завдання, але поза тим існують інші важливі питання.
ГЕНДЕР В ДЕТАЛЯХ ©
